ПРОУЧА́ТИ див. проу́чувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 331.
а
б
в
г
ґ
д
е
є
ж
з
и
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
ПРОУЧА́ТИ див. проу́чувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 331.
Проучати, ча́ю, єш, сов. в. проучи́ти, чу́, чиш, гл. = Провчати, провчити. Та велів зготовляти прутів пуки — мене проучати. Чуб. V. 1014. Ой дай, жінко, нагая, проучити німчая. Ном.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 487.