Про УКРЛІТ.ORG

поводити

ПОВО́ДИТИ1, джу, диш, недок., ПОВЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. пові́в, вела́, ло́; док.

1. неперех. Робити рух, ворушити чим-небудь. А як було вдарять музики в струни, Марина не встоїть і не втерпить! То дріботить, то тихо попливе,.. поводить станом та головою (Н.-Лев., І, 1956, 77); Тільки мовчазний жандарм, мов чорний корч посеред виру, стояв і байдуже поводив вусом (Кол., Терен.., 1959, 360); І що то вже, як хороше вдасться! Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті — усе не так, як хто інший (П. Куліш, Вибр., 1969, 64); Він рвучко повів широким плечем, оглянув присутніх (Ле, Побратими, 1954, 12); // Проводити чим-небудь по чомусь. От вибігла [Маруся] та мерщій і кричить: — Не бійсь, не бійсь! — а рукою поводить по лобові (Кв.-Осн., II, 1956, 55); [Сторож:] Отже, здається, і невелика штука повести пером по бомазі [паперу], одначе хоч ти мені пальці повідрубуй, не напишу!.. (Кроп., І, 1958, 498); — Дайте свою руку. Знаєте, що це? — І Клим повів рукою шпіона [шпигуна] по своєму револьвері (Ірчан, II, 1958, 17); // Робити рух чим-небудь у певному напрямку. Тетяна повела рукою на піч, — там спали діти (Л. Янов., І, 1959, 59); І ось, по-косарськи, розставивши ноги, чоловік повів косою (Стельмах, І, 1962, 651).

◊ [І] ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю) не пово́дити (не повести́) — не звертати ніякої уваги, залишатися зовні цілком байдужим. Коло самого Павла усе [товариство] мовчки стояло, не поводячи й бровою (Вовчок, І, 1955, 175); Гаркуша і вухом не повів (Гончар, Таврія, 1952, 297); Пово́дити (повести́) ву́хом (ву́хами) — прислуха́тися. Шинкар всунув хлопчакові два злотих і, поводячи вухом, щоб нічого не пропустити про старого Дуная, сказав, що пізніше програє [мелодію] (Стельмах, І, 1962, 436); Здалося, ніби скинулася риба за кущами або пеститься у хвилях ранкових безтурботна казкова русалка. Навіть Сірий [кінь] вухами повів (Ле, Міжгір’я, 1953, 126); Пово́дити (повести́) но́сом (носа́ми) — нюхати повітря, принюхуватися. Пелехатий [вовк] нюхливо поводив носом, вловлюючи запашну теплість, випромінювану людиною (Загр., Шепіт, 1966, 8); Десь близько запахло офіцерським тютюном. — Славний тютюнець… Кримський? — повів носом Яресько (Гончар, II, 1959, 310); Пово́дити (повести́) очи́ма (о́ком, по́глядом і т. ін.): а) (по кому — чому і без додатка) дивитися, спрямовуючи зір то на один предмет, то на другий. Як вовк, поводив він навкруги очима (Коцюб., І, 1955, 401); Бандура поводить лютим оком по захаращеній долівці, і матроси, зрозумівши, чого він хоче, починають одгрібати гільзи в куток (Кучер, Чорноморці, 1956, 525); Ось він [лейтенант] зупиняється на відстані десяти кроків, мовчки поводить по солдатському гурті байдужим поглядом (Кол., На фронті.., 1959, 95); Увійшла, не рипнувши дверима, повела скорботними очима — і закам’яніла на годину, пильно розглядаючи картину… (Уп., Вірші.., 1957, 84); Потім повів згорда оком по зібраних, назираючи, яке враження зробив на них його гробовий голос (Март., Тв., 1954, 283); б) (за ким) пильно стежити. Тухольські громадяни, видячи її [Мирославу], як їхала на лови посеред гостей, гордо, сміло, мов стрімка тополя серед коренастих дубів, з уподобою поводили за нею очима (Фр., VI, 1951, 9); в) дивитися на кого-небудь грайливо, з кокетством. А як поводила [Маруся] очима доокола — дух захоплювало (Хотк., II, 1966, 145); [Писар:] Коли ж гарна бісова дівчина: оком поведе — й слабого з постелі зведе (К.-Карий, І, 1960, 47); Стаха вміла так «натурально» повести очима, так глянути з-під вій, так впору опустити їх, так засміятись,.. що хлопець.. безнадійно губив голову (Вільде, Сестри.., 1958, 380); Ті́льки (лише́, лиш) брово́ю (руко́ю і т. ін.) повести́ — рухом брови, руки і т. ін. подати знак, натякнути кому-небудь. Злегка Бровою, чорною стрілою, Лиш поведеш, і за тобою Табун козацький виника (Забашта, Квіт.., 1960, 164); — Зайду іноді в ресторан — кельнери підбігають: «Що зволите?» А я так поведу тільки рукою: «Шампанерії пляшку, та холодної! Живо!» Мчить, аж спотикається (Шиян, Баланда, 1957, 86); Хоч би [тобі́, собі́, вам] ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю) пові́в (повели́) — не звернув (не звернули) ніякої уваги, залишився (залишилися) зовні цілком байдужим (байдужими). — Та я ж, — каже [Омелько],скілько разів і сам довідувався, і Параску засилав. Разом гукали на вас: «Пане! пора вставати!» А ви хоч би собі усом повели (Мирний, IV, 1955, 354).

2. тільки док., перех. Спрямувати рух кого-, чого-небудь; допомогти або примусити йти, рухатися. Задзвонили в усі дзвони, І повели Гуса На Голгофу у кайданах (Шевч., І, 1963, 268); «Паша», значить, узяв і повів м’яча короткими пасовками (Вишня, І, 1956, 405); Він мовчки взяв повід і повів чотириногого товариша [коня] (Довж., І, 1958, 35); // Піти попереду, скеровуючи кого-, що-небудь. [Деїфоб:] Хвалився він, що піде в бій сьогодні і всіх своїх лідійців поведе (Л. Укр., II, 1951, 281); З-під лопухів, що росли біля клуні, озвалася квочка і повела за собою зграю діточок на підвечірок (Томч., Готель.., 1960, 31); // Управляючи механізмом судна, автомобіля і т. ін., скерувати їх рух. До островів скелястих повів Телемах корабель свій (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 263); Наближається час, коли радянські льотчики-космонавти поведуть потужні космічні кораблі до планет сонячної системи (Наука.., 9, 1962, 4); // тільки недок., діал. Правити. В першій хвилі мене покортіло приступити до неї, притиснути уста до тих малих рук, котрі я так любив і які так зручно вміли поводити конем (Коб., III, 1956, 65); Над’їхав якийсь повіз, на переді візник поводить кіньми (Ков., Світ.., 1960, 42).

◊ Куди́ о́чі поведу́ть — те саме, що Світ за́ очі (див. о́ко1). [Микита:] Ну, Марусе, коли й ти вже не ймеш мені віри, то піду я, куди очі поведуть… та або втоплюсь, або заріжусь!.. (Кроп., І, 1958, 99); Повести́ пере́д — опинитися попереду; стати першим у чому-небудь. Надувшись голова і паличкою підпираючись, повів перед; а судящі [члени суду].. пішли за головою (Кв.-Осн., II, 1956, 262); Перед повели першокласники. Трохи спантеличені загальною увагою, трохи розгублені,.. вони то розтягувались, то збивались до гурту (Збан., Курил. о-ви, 1963, 115); Повести́ у та́не́ць (тано́к) кого — почати танцювати з ким-небудь. Музики заграли. Циган повів циганок у танець (Н.-Лев., III, 1956, 80); Андрій узяв дівчину за руку й повів у танок (Чорн., Визвол. земля, 1959, 154).

3. тільки док., перех., перен. Спрямувати чиюсь діяльність, скерувати кого-, що-небудь. Ви з перших, наш славетний Бояне [М. В. Лисенко], звернули увагу на наш рідний спів, прихилили своє чуле серце до його.. і повели на широкий шлях поступу та розвою (Мирний, V, 1955, 416); — Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові створить Всеукраїнський радянський уряд. А він і поведе революційні маси України проти всеукраїнської контрреволюції (Головко, II, 1957, 465); * Образно. Ці два слова [одібрать землю] досі лежали на споді кожного серця,.. а тепер, вийняті звідти, стали немов живим чимсь і говорили: ходім за нами, ми поведем (Коцюб., II, 1955, 73); // Очолити кого-, що-небудь. Мільйони ждуть з ділом в руках, Хто поведе? (Л. Укр., І, 1951, 468); В надійні руки здав Марко родовитих корів.. — сам тепер поведе ферму (Горд., Дівчина.., 1954, 309); // діал. Виховувати.

Повести́ раху́нок, спорт. — стати першим у грі, одержавши більшу кількість очок на свою користь.

4. тільки док., неперех. Простягнутися куди-небудь, набути певного напрямку. Дорога повела в ліс.

5. перех., перен. Маючи що-небудь на меті, на увазі, спрямувати в певний бік (розмову, бесіду і т. ін.). Галка повела розмову на втоптані стежки, розпитувала про роботу (Мушк., День.., 1967, 15).

6. тільки док., перех. Почати здійснювати, робити, виконувати що-небудь, займатися чимсь. Трудящі України .. повели непримиренну боротьбу проти окупантів (Скл., Легенд. начдив, 1957, 37); // також без додатка. Почати говорити. На цей раз козак не питавсь дороги, а підійшов.. і повів розмову про те, що се за місто Київ (Вовчок, І, 1955, 319); — Розумієш, голубе, — повів рябий, коли вони сіли закусувати, — я сам з села. От чому я тебе помітив (Жур., Дорога.., 1948, 129); Я ж спочатку повів Про недавнє минуле (Криж., Срібне весілля, 1957, 309).

◊ Повести́ вого́нь — почати стріляти з вогнепальної зброї. Турецька ескадра, перешикувавши свої колони, повела гарматний вогонь по загону Река (Добр., Очак. розмир, 1965, 75); Повести́ го́лосом — почати говорити або співати. Моссаковський сидів і не смів голосом повести (Н.-Лев., III, 1956, 34); Заохочуючи діда, молодиця заграла очима й стиха повела голосом: Ой верніться, літа мої, Хоч до мене в гості… (Вас., II, 1959, 219); Повести́ да́лі — продовжити розмову. Дід Влас хотів оборонятися, та онука повела схвильовано далі: — Хіба ж від того щасливіше нам жити, що кожен до себе тягне? (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 49).

7. перех., безос., рідко. Скорчити, зсудомити.

ПОВО́ДИТИ2, джу, диш, недок., ПОВЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. пові́в, вела́, ло́; док., перех., у сполуч. із сл. себе. Те саме, що пово́дитися1. — Та доки ми будемо панькатись з ним? Записався в гурток, то й хай по-товариському поводить себе! (Вас., II, 1959, 226); Як селюк, що виріс у глушині, Улас відчував розгубленість перед великим містом і зовсім не знав, як себе поводити в ньому (Тют., Вир, 1964, 51); — Мене не треба вчити, як себе поводити з дівчатами (Ю. Янов., II, 1958, 70).

ПОВОДИ́ТИ, воджу́, во́диш, док. 1. перех. Водити кого-, що-небудь якийсь час. Онохрій Литка поводив приятеля по оборі і знову повернувся з ним до налагодженого, готового виїхати воза (Епік, Тв., 1958, 62); Він хотів і собі хоч трошки поводити змія й почав смикати за шнур (Панч, Гарні хлопці, 1959, 66); // перен., розм. Поманити обіцянками, подати надію на щось. [Василина:] Поводи його [парубка] так довгенько, а як добре вивіриш, що він тебе не дурачить, отоді кажи йому правду (Вас., III, 1960, 60).

◊ Поводи́ти за ніс (но́са) — дурити, манити обіцянками якийсь час. На мить він розгублено замовк. А потім посміхнувся: розумію, мовляв, це так годиться. Жінка мусить спочатку відмовити, трохи поводити за ніс (Жур., Дорога.., 1948, 24); — Що ж робити? Поводить його трохи за носа чи відкрити карти зараз же? (Тют., Вир, 1964, 152).

2. неперех., чим. Рухати чим-небудь якийсь час то в один, то в другий бік. Піднявши руку, механік виставив наперед палець, поводив ним перед своїм носом і сказав, звертаючись до юнги: — Мене не купиш! (Трубл., Лахтак, 1953, 129); // Пересувати щось по якій-небудь поверхні. Христя постояла, постояла, поводила, поводила, задумавшись, ножем по лаві та і знову почала кришити зілля (Мирний, І, 1954, 239); Вода в річці стала темна, якась ніби підступна.. Вона настільки відштовхувала від себе, що навіть не викликала охоти бодай пальцем поводити по ній (Вільде, Сестри.., 1958, 537).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 687 - 689.

Поводити, джу, диш, гл.

1) Водить. На рученьках носить сина, очиці поводить. Шевч. 68. Рукою поводить по лобові. Кв. Поводить станом та головою. Левиц. І. 12.

2) Править, управлять лошадьми. Сам пан кіньми поводить.

3) Обращаться. Вони вийдуть було з хати, ще й дверми луснуть, оттак вони було нами поводять. Федьк.

Поводити, джу, диш, гл. Поводить. Коли б мене молодий хоч по хаті поводив. Чуб. V. 577.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 225.

вгору