Про УКРЛІТ.ORG

машкара

МАШКАРА́, и́, ж.

1. Те саме, що ма́ска 1, 3. Цигани повиймали вікна, понадівали на лице машкари, пов’язали слуг, вбили економа, розламали скрині й позабирали гроші та усе дочиста добро (Н.-Лев., III, 1956, 277); Грицько, що тим часом успів уже злагодити собі з паперу машкару й розмалювати її чорнилом, почепивши її собі на лице, тихо вилазив на чотирьох з-під печі (Вас., І, 1959, 120); [Ярошенко:] Сьогодні я зрозумів усе! Як ти примчав до неї із звісткою про мою вигадану загибель.. Як під машкарою мого друга місяць за місяцем вкрадався в її душу (Лев., Драми.., 1967, 376).

◊ Зрива́ти (зірва́ти) машкару́ з кого — те саме, що Зрива́ти (зірва́ти) ма́ску (див. ма́ска). Князь вважається в поміщицьких колах лібералом, але поет [Шевченко в поемі "Княжна"] зриває з нього цю машкару (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 295)

2. перен., розм. Про дуже негарне, спотворене обличчя людини; потвора. З себе був [прохожий] така машкара, що якби змалювати, то чи й повірив би хто, щоб на світі могла бути така людина; лиця шрамоваті, на однім оці більмо (Свидн., Люборацькі, 1955, 206); То не людина лежала на голому полу, то сама смерть лякала людей своєю страшною машкарою! (Мирний, III, 1954, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 658.

Машкара́, ри́, ж.

1) Маска. Канев. и Каменец. уу. Мил. 61. А в нас є машкара. Левиц. І. Хто ж його обікрав? — Бог його знає. Якісь, каже, замурдовані люде. Понадівали машкари, пов’язали гаразденько всіх, та й забрали що знайшли. Мир. ХРВ. 214.

2) Харя, рожа, уродина. Бо ти того любиш, що красний із тварі; почкай, може достанеш страшную машкару. Чуб. V. 253.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 413.

вгору