ДОСТАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОСТА́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм.

1. Те саме, що доставля́ти. Ми тепер хочем самі щодня достачать вам їжу; скільки ви зволите приказать, то стільки будем приносить (Укр.. казки, легенди.., 1957, 44); — То ти ж скажи Пилипові, щоб безпремінно достачив гроші,— каже Грицько (Мирний, III, 1954, 13).

2. Постачати що-небудь, забезпечувати чим-небудь. Ліси достачали тухольцям звірини, лісових овочів і меду (Фр., VI, 1951, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 388.

Достача́ти, ча́ю, єш, сов. в. доста́чити, чу, чиш, гл.

1) Доставлять въ нужномъ количествѣ. Аби достачали, я зроблю як слід А мед-вино поплачу, сіно-овес достачу. Мет. 46. А ви думали, грошей у мене нема? Достачу, не бійтесь! Лебедин. у.

2) Быть достаточнымъ доставать. Не достача на сорочку.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 431.