ДИХАВИ́ЧНИЙ, а, е, зах. Хворий на дихавицю. Дяк у них був старий і дихавичний (Фр., VIII, 1957, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 290.
а
б
в
г
ґ
д
е
є
ж
з
и
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
ДИХАВИ́ЧНИЙ, а, е, зах. Хворий на дихавицю. Дяк у них був старий і дихавичний (Фр., VIII, 1957, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 290.
Дихави́чний, а, е.
1) Удушливый, страдающій одышкой. Дихавичний чоловік. НВолын.
2) Больной запаломъ (о лошади). Дихавична конячка. Н. Вол. у.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 385.