ПА́ТОЛОЧ, і, ж., діал. Місце, де хижак з’їв тварину, і залишки тварини на цьому місці. Так жалко стало Даринці півника, що вона сіла коло тої свіжої кривавої патолочі та й заплакала (Вирган, В розп. літа, 1959, 270).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 95.

Патолоч, чі, ж.

1) Истоптанное поле, потрава. Рк. Левиц.

2) Мѣсто, гдѣ съѣдено хищнымъ звѣремъ животное съ остатками на немъ. (Вовк) тут, бо де б йому діваться, — ось свіжа патолоч. Алв. 92. Вовк, казав би, задавив лоша, — була б патолоч. Волч. у.

3) Остатки послѣ сбора конопли. Брацл. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 102.